Пр Приповісті, розділ Книга приказок Соломонових, розділ 6
Не ручи́сь за чужого
Мій сину, якщо поручи́вся ти за свого бли́жнього, дав руку свою за чужо́го, —
ти попався до па́стки з-за слів своїх уст, схо́плений ти із-за слів своїх уст!
Учини тоді це, сину мій, та рятуйсь, бо впав ти до рук свого бли́жнього: іди, впади в по́рох, і на ближніх своїх напира́й,
не дай сну своїм о́чам, і дріма́ння пові́кам своїм,
рятуйся, як се́рна, з руки́, і як птах із руки птахоло́ва!
Ліни́вство веде́ до злиднів
Іди до мурашки, ліню́ху, поглянь на дороги її — й помудрій:
нема в неї воло́даря, ані уря́дника, ані прави́теля;
вона загото́влює літом свій хліб, збирає в жнива́ свою ї́жу.
Аж доки, ліню́ху, ти будеш виле́жуватись, коли́ ти зо сну свого встанеш?
Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —
і при́йде, немов волоцюга, твоя незаможність, і зли́дні твої, як озбро́єний муж!
Оце нена́видить Госпо́дь
Люди́на нікче́мна, чоловік злочи́нний, він ходить з лукавими у́стами,
він морга́є очи́ма своїми, шурга́є своїми нога́ми, знаки́ подає пальцями своїми,
в його серці лукавство вио́рює зло кожноча́сно, сварки́ розсіва́є, —
тому на́гло прихо́дить погибіль його, буде ра́птом побитий — і лі́ку нема!
Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидо́та душі Його:
очі пишні, брехли́вий язик, і ру́ки, що кров непови́нну ллють,
серце, що пле́кає злочинні думки́, ноги, що сква́пно біжать на лихе,
сві́док брехливий, що бре́хні роздму́хує, і хто розсіває сварки́ між братів!
Ба́тькова за́повідь — сторож життя твого́
Стережи, сину мій, заповідь батька свого́, і не відкидай науки матері своєї!
Прив'яжи їх на серці своєму наза́вжди, повісь їх на шиї своїй!
Вона буде прова́дити тебе у ході́, стерегти́ме тебе, коли будеш лежати, а пробу́дишся — мовити буде до тебе!
Хто чинить пере́люб, той зни́щує душу свою́
Бо заповідь Божа — світи́льник, а наука — то світло, доро́га ж життя — то навча́льні карта́ння,
щоб тебе стерегти́ від злосли́вої жінки, від обле́сливого язика чужи́нки.
Не жадай її вро́ди у серці своїм, і тебе хай не ві́зьме своїми пові́ками, —
Бо вартість розпу́сної жінки — то бо́ханець хліба, а жінка заміжня вловлює душу цінну́...
Чи ві́зьме люди́на огонь на лоно своє, — і о́діж її не згорить?
Чи буде люди́на ходи́ти по вугі́ллю розпа́леному, і не попа́ляться ноги її?
Так і той, хто вчащає до жінки свого ближнього: не буде нека́раним кожен, хто доторкне́ться до неї!
Не пого́рджують зло́дієм, якщо він укра́де, щоб рятувати життя своє, В ориґіналі: le male nafšo — для наповнення душі своєї. Гебрейське nefeš (душа) у біблійній мові часто визначає життя. коли він голоду́є,
та як буде він зна́йдений, — все́меро він відшкоду́є, віддасть все майно свого дому!
Хто чинить пере́люб, не має той розуму, — він знищує душу свою, —
побої та сором він зна́йде, а га́ньба його не зітре́ться,
бо за́здрощі — лютість мужчи́ни, і не змилосе́рдиться він у день помсти:
він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гости́нця прибі́льшиш!