Еккл Екклезіяст, розділ Книга Екклезіястова, розділ 1
Марно́та усе!
Книга Пропові́дника, По-єврейськи Коге́лет, по-грецьки Еклезія́ст, по-нашому Проповідник. сина Давидового, царя в Єрусалимі.
Наймарні́ша марно́та, сказав Пропові́дник, наймарні́ша марно́та, — марно́та усе!
Яка ко́ристь люди́ні в усім її тру́ді, який вона робить під сонцем?
Немає нічо́го ново́го під сонцем!
Поколі́ння відхо́дить, й поколі́ння приходить, а земля вікові́чно стоїть!
І со́нечко схо́дить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого́, де схо́дить воно.
Віє вітер на пі́вдень, і на північ верта́ється, кру́титься, крутиться він та й іде, і на круг свій верта́ється вітер.
Всі пото́ки до моря пливуть, але море — воно не напо́внюється: до місця, ізві́дки пливуть, ті потоки вони поверта́ються, щоб зно́ву плисти́!
Повні тру́ду всі ре́чі, — люди́на сказати всього́ не потра́пить! Не наси́титься ба́ченням око, і не напо́вниться слу́ханням ухо.
Що було́, воно й бу́де, і що робилося, бу́де робитись воно, — і немає нічо́го ново́го під сонцем!
Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, — це нове́!“ Та воно вже було́ від вікі́в, що були́ перед нами!
Нема згадки про перше, а тако́ж про насту́пне, що бу́де, — про них згадки не бу́де між тими, що бу́дуть пото́му.
І мудрість — то ло́влення вітру
Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
І поклав я на серцеСерце у біблійній мові — часто це центр розумового життя, розум. своє, щоб шукати й дослі́джувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка́, яку дав Бог для лю́дських синів, щоб мозо́литись нею.
Я бачив усі справи, що чини́лись під сонцем: й ось усе це — марно́та та ло́влення вітру!
Покри́вленого не напра́виш, а неісну́ючого не полі́чиш!
Говорив я був з серцемСерце у біблійній мові — часто це центр розумового життя, розум. своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до ме́не над Єрусалимом були́. І бачило серцеСерце у біблійній мові — часто це центр розумового життя, розум. моє всяку мудрість і знання.
І поклав я на серцеСерце у біблійній мові — часто це центр розумового життя, розум. своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безу́мство й глупо́ту, — і збагну́в я, що й це все — то ло́влення вітру!
Бо при мно́гості мудрости мно́житься й кло́піт, хто ж пізна́ння побільшує, той побільшує й біль!