У що ми віримо
Ми сповідуємо Апостольський символ віри як визнання нашої віри, і саме на цьому ми стоїмо в нашому служінні:
Вірую в Бога Отця Всемогутнього,
Творця неба і землі.
І в Ісуса Христа,
Його Єдиного Сина, Господа нашого,
що був зачатий від Духа Святого,
народився від Діви Марії,
що страждав за Понтія Пілата,
був розп’ятий, і помер, і був похований,
зійшов у ад.
Третього дня воскрес із мертвих,
вознісся на небеса,
і сидить праворуч Бога Отця Вседержителя,
звідки прийде судити живих і мертвих.
Вірую в Духа Святого;
святу Вселенську Церкву;
сопричастя святих;
відпущення гріхів;
воскресіння плоті,
вічне життя.
Амінь.
Розуміючи, що сьогодні люди, які видають себе за християн, не завжди вірять у те саме, що й ми, ми пояснимо наше розуміння цього символу віри.
Трійця
Ми віримо в те, що існує лише один Бог, і цей Бог перебуває в трьох Особах, а саме — Отця, Сина і Святого Духа.
Поняття Трійці багато в чому велика таємниця для нас. Але водночас це точне узагальнення багатьох біблійних істин про природу нашого дивовижного й незвичайного Бога.
Бог Отець
Ми віруємо в Бога Отця Всемогутнього,
Творця неба і землі.
Існує один істинний Бог — Той, у Кого вірують християни. Боги інших релігій — ошуканці, ідоли, фальшиві боги. Бог — єдиний істинний Бог, що має владу творити, руйнувати й рятувати.
Господь — Він Бог, і нема вже іншого!
Ти — Бог єдиний!
Ти Господь, Бог єдиний!
бо є один тільки Бог…
Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й де́мони вірують, — і тремтять.
Є лише один Бог. Це було істиною за часів Старого Завіту. Це було істиною в дні Нового Завіту. Це було істиною в перші століття існування Церкви. Це істинно й сьогодні.
У сьогоднішньому світі, крім християнства, існує безліч інших релігій — індуїзм, синтоїзм, язичництво, чорна магія, іслам, іудаїзм, усілякі племінні вірування тощо. Але їхні боги — не більше ніж ідоли. Хтось поклоняється бісам. Хтось шанує створений світ. А хтось поклоняється плодам власної уяви. Біблія ж стверджує, що тільки християнський Бог — справді Бог; тільки християнський Бог судитиме світ, і тільки християнський Бог має владу спасти нас.
Могутність Отця не має меж, бо Він має силу й здатність виконувати все, що Йому до вподоби. Його могутності немає рівних, бо Він — Єдиний, Хто має таку могутність, і лише один Бог є всемогутнім.
Ми віримо, що наш Бог є творцем неба і землі, що Бог один створив усесвіт. І Бог один і далі дає життя всьому сущому, підтримуючи створений Ним світ.
Хоча Отець відіграє провідну роль у створенні й підтриманні неба і землі, ми з Писання бачимо, що в цих діяннях бере участь уся Трійця. Так, Син був тим засобом, або знаряддям, за допомогою Якого Отець творив світ і через Якого Він донині підтримує його. Участь Святого Духа у створенні світу виражена в Писанні не так явно.
Створення світу
На поча́тку Бог створив небо По-гебрейському завжди šamajim небеса вживається тільки в множині; по-українському небо або небеса. та землю.
А земля́ була пуста та порожня, і те́мрява була над безоднею, В ориґіналі al pnej tehom — над обличчям праокеану; tehom — це безодня, праокеан. і Дух Божий ширяв над поверхнею води. Al pnei — на обличчі, на поверхні води. Часте в біблійній мові „обличчя землі“ — це поверхня землі. По-гебрейському вода majim, слово завжди множинне.
Слова Дух Божий буквально стосуються Бога в усіх Його іпостасях. Однак з нашої, новозавітної точки зору ми бачимо, що тут підкреслено діяльність однієї з Осіб Трійці — Святого Духа.
Ісус Христос
Віруємо в Ісуса Христа, Його Єдиного Сина, Господа нашого, що був зачатий від Духа Святого, народився від Діви Марії, що страждав за Понтія Пілата, був розп’ятий, і помер, і був похований, зійшов у ад. Третього дня воскрес із мертвих, вознісся на небеса, і сидить праворуч Бога Отця Вседержителя, звідки прийде судити живих і мертвих.
Новий Завіт говорить про Ісуса як про Сина Божого, вказуючи на Його участь у Трійці. Він говорить про притаманну Ісусові божественність і про Його передвічне, ще до земного втілення, синівство. Ісус є Єдиний передвічно народжений і завжди сущий Божий Син.
І тому́ то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу пору́шував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим ро́блячись Богові рівним.
Ісус також був і повноцінною людиною: Він був зачатий від Святого Духа й народжений від Діви Марії. Як і всі люди після Адама та Єви, Він зародився в материнській утробі; вагітність Марії перебігала природним чином і в належний час завершилася народженням Ісуса, і ця подія також була цілком природною. Це навіть спонукало її нареченого Йосипа сумніватися у вірності нареченої, але Бог відкрив йому правду уві сні. Тобто ми бачимо, що Немовля Ісус з’явився на світ так само, як народжуються звичайні людські діти.
З Писання ми бачимо, що Ісус страждав за Понтія Пілата, був розп’ятий, помер і похований. Тобто йдеться про події, які Ісус міг пережити, лише справді будучи людиною.
Умираючи, Ісус говорить про Свою «душу» або «дух»:
І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: „Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!“ І це прорікши, Він духа віддав.
Умираючи на хресті, Ісус усвідомлює, що, хоча Його тіло буде покладене в гробницю, Його людський дух (тобто душа) піде до Бога Отця.
З Писання ми також бачимо, що смерть Христа спокутує гріх, оскільки Христос став замісною жертвою за нас. Ісус узяв на Себе провину за наш гріх і поніс за цей гріх покарання. Коли ми приходимо до віри в Христа, досягнуте Його смертю застосовується до нас, і ми отримуємо прощення гріхів і примирення з Богом.
Воскресінням Ісус переміг смерть, яка відтепер не має влади над Його народом. Так, ми вмираємо фізичною смертю, але наші душі безсмертні й не зазнають смертних страждань. Крім того, воскресіння Ісуса означає, що колись і нам Бог дасть воскреслі тіла — такі ж, яке зараз має Ісус, — більше не підвладні смерті.
Ісус — осердя нашої віри. Він — Володар усесвіту, центр, навколо якого обертається вся історія людства. Він — наш Бог, наш Первосвященик, наш Цар. І наше спасіння — в тому, щоб знати Його, любити Його і знайти життя в єднанні з Ним.
Дух Святий
Вірую в Духа Святого.
Починаючи з IV століття божественність Святого Духа фактично не піддавалася сумніву. Вона однозначно стверджується в Писанні й послідовно підтримується церквою. Навіть у перші століття християнства божественність Святого Духа ставили під сумнів дуже рідко й винятково ті, хто наполягав, що Бог є однією Особою.
У Писанні є уривки, де Святого Духа прямо названо «Богом»:
Ана́нію, чого сатана́ твоє серце напо́внив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присво́їв із заплати за землю?…Ти не лю́дям неправду сказав, але Богові!
Поклоняючись Богові, ми визнаємо й проголошуємо божественність Святого Духа. Ми схиляємося перед Ним і віддано служимо Йому. Ми звертаємо до Нього свої молитви, звеличуємо Його в піснеспівах і привертаємо увагу до Його служіння нам через таїнства й духовні дари.
Святий Дух безпосередньо й особисто присутній в усьому творінні. Своїм Духом Бог перебуває з нами й живе в нас. Силою Духа Бог творить, підтримує, чинить чуда тощо.
Церква
Чуючи слово «церква», більшість людей уявляє собі будівлю, куди християни збираються на богослужіння. Це може бути великий, багато оздоблений собор. Це може бути маленька проста каплиця чи навіть колишній склад. Церквою може слугувати чийсь дім, хатина або навіть печера, де збираються віруючі. Але в Біблії «церквою» називається насамперед Божий народ, свята спільнота тих, хто сповідує віру в Отця, Сина і Святого Духа.
Віруємо… у святу Вселенську Церкву
У наш час багато християн не бачать потреби в існуванні Церкви. Часто щиро віруючі люди вважають, що церква як організація — це суто людський винахід, який лише заважає особистим стосункам людини з Богом. Однак біблійне вчення полягає в тому, що Церква є Царством Божим на землі, зібранням Його народу і головним засобом, за допомогою якого Він дає благодать тим, хто Йому вірний. Згідно з Писанням, Церква відіграє ключову роль у встановленні й підтриманні наших стосунків з Богом.
…побудую Я Церкву Свою, — і сили а́дові не переможуть її.
Зі старозавітного походження церкви випливає, що вона не є новою установою. Це той самий народ завіту. У Бога завжди був Свій народ, який упродовж історії називався по-різному. Важливо те, що Церква завжди була частиною Божого задуму щодо світу.
Коли ми дивимося, як Церква розвивалася від Старого Завіту до новозавітного Тіла Христового, нам ясно, що її підтримує Бог. Церква існує тому, що цього хоче Бог, і тому, що вона служить Божим цілям. Це не людський винахід і не відступ від Біблії. Церква — наречена Христова і Тіло Христове; вона улюблена Богом і призначена для служіння Йому та для Його слави.
Життя сучасної церкви багато в чому відрізняється від життя перших віруючих і віруючих за часів укладання Апостольського символу віри. Але суть церкви не змінилася. Вона, як і раніше, об’єднує народ Божого завіту. Як і раніше, вона є посудиною, обраною Богом, щоб звіщати світові Добру Новину й перетворювати його на Царство Боже на землі. Ми, Церква, святі для Господа. Ми — Його Царство. Ми — Його народ. У Ньому ми єдині одне з одним. І через нас діє Сам Господь.
Спасіння
Ми любимо нашого великого Бога — Отця, Сина і Святого Духа. Ми дорожимо Церквою, яку Він створив. Але найбільша наша радість — це Добра Новина про те, що ми маємо обітницю спасіння. Нам відрадна впевненість, що Бог любить нас, що Він прощає наші гріхи і приготував нам чудову долю і в цьому світі, і в прийдешньому.
Вірую… у відпущення гріхів
Християни, які вірять у біблійну істину, визнають, що одним із головних завдань, які мала розв’язати смерть Ісуса, була проблема гріха. Гріх відчужує нас від Божих благословень і накликає на нас Боже прокляття. І ми не здатні розв’язати цю проблему самі. Говорячи про проблему гріха, ми маємо на увазі, що гріх тягне за собою наше засудження. І якщо ми поза Христом, у нас немає засобу позбутися присутності гріха чи його наслідків.
Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззако́ння. Бо гріх — то беззако́ння.
Гріх підвів людство під Боже прокляття, порушив наше спілкування з Богом і зробив для нас неможливим самостійне примирення з Ним. Він прирік нас на вічне засудження, і лише Бог, у Своєму милосерді, визнав за можливе послати нам Викупителя.
Проблема гріха справді надзвичайно тяжка. Усьому людству винесено вирок — засудження й загибель. Спасти себе самі ми не в змозі. Ми приречені вічно зазнавати Божої кари. Повернути Його прихильність чи хоч якось покрити свій гріх ми не спроможні. Без милосердного Божого прощення в нас немає жодної надії на спасіння.
Бо спасені ви благода́ттю через віру, а це не від вас, то дар Божий,
не від діл, щоб ніхто не хвалився.
Отець любить нас так само, як Ісус. Задум нашого спасіння належав не Ісусові, а Отцю. Це Отець послав Сина померти за нас. Любов Отця до нас така велика, що задля нашого спасіння Він добровільно вирішив принести в жертву Свого Сина.
Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Одноро́дженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.
Писання ясно вчить нас, що Бог прощає гріхи не кожній людині. Одні люди отримують прощення, інші — ні. Чому це так? З нашої, людської точки зору причина полягає в тому, що прощення зазвичай включає певний елемент особистої відповідальності. Загалом кажучи, люди, які виконують покладену на них відповідальність, отримують прощення; ті ж, хто від цієї відповідальності ухиляється, прощення не мають.
Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої.
Віруємо… у воскресіння плоті
Також ми бачимо, що Писання ясно вчить: під час Другого пришестя Христа будуть прославлені не лише наші душі, а й тіла.
Наше тіло вмирає внаслідок гріха; фізична смерть — це покарання за людське беззаконня і гріхопадіння. Але Добра Новина проголошує відродження нашого тіла. Вона каже, що Ісус прийшов викупити людину в усій її повноті — і душу її, і тіло. І це воскресіння сповнене слави. Воно — причина нашої великої радості й торжества. З воскресінням наших тіл ми зможемо нарешті проголосити остаточну перемогу над смертю. Ми зможемо нарешті успадкувати всі благословення, приготовані для нас Богом на нових небесах і новій землі. І ми зможемо нарешті побачити на власні очі перемогу Ісуса Христа.
Віруємо… у вічне життя.
З одного боку, вічне життя починається для нас від моменту нашого відродження. Наш дух оживає і вже ніколи не помре. З іншого боку, вічне життя повною мірою не почнеться доти, доки наше тіло також не буде оживлене у воскресінні.
Оце ж воля Мого Отця, — щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, — і того воскрешу́ Я останнього дня“.
У певному сенсі справедливо буде сказати, що вічне життя для нашої душі починається вже в цьому житті, у момент, коли ми відроджуємося. Але ми не здобудемо життя повною мірою, доки наші тіла не будуть воскрешені в Судний день. Тільки тоді вся наша істота буде жива перед Богом. А доти ми маємо лише передчуття вічного життя завдяки викупленню наших душ. Отже, лише тоді, коли нашим тілам буде також дано нове життя, ми житимемо так, як це від початку задумав Бог.